а вот и запоздалое стихотворение Бродского, к Рождеству ( некоторыми исправлениями)
________________________________________________
Я из Бродского помню совсем другое, обидное как для украинцев так идля русских:
Дорогой Карл ХII, сражение под Полтавой
Слава Богу, проиграно. Как говорил картавый
«время покажет Кузькину мать», руины
кости посмертной радости с привкусом Украины.
То не зелено-квитный, траченый изотопом –
Жовто-блакытный реет над Конотопом,
Скроеным из холста, знать, припасла Канада
Даром, что без креста, но хoхлам не надо.
Гой ты рушник, карбованец, семечки в полной жмене!
Не нам, кaцапам, их обвинять в измене.
Сами под образами семьдесят лет в Рязани
С залитыми глазами жили, как при Тарзане.
Скажем им, звонкой матерью паузы медля строго:
Скатертью вам, хoхлы, и рушником дорога!
Ступайте от нас в жупане, не говоря – в мундире,
По адресу на три буквы, на все четыре
Стороны. Пусть теперь в мазанке хором гансы
С ляхами ставят вас на четыре кости, поганцы.
Как в петлю лезть – так сообща, путь выбирая чаще,
А курицу из борща грызть в одиночку слаще.
Прощевайте, хoхлы, пожили вместе – хватит!
Плюнуть, что ли, в Днипро, может, он вспять покатит
Брезгуя гордо нами, как скорый, битком набитый
Кожаными углами и вековой обидой.
Не поминайте лихом. Вашего хлеба, неба,
Нам, подавись мы жмыхом и колобом, не треба.
Нечего портить кровь, рвать на груди одежду.
Кончилась, знать, любовь, коль и была промежду.
Что ковыряться зря в рваных корнях глаголом?
Вас родила земля, грунт, чернозем с подзолом.
Полно качать права, шить нам одно, другое.
Это земля не дает вам, кавунам, покоя.
Ой да Левада – степь, краля, баштан, вареник!
Больше, поди, теряли – больше людей, чем денег.
Как – нибудь перебъемся. А что до слезы из глаза –
Нет на нее указа, ждать до другого раза.
С Богом, орлы, казаки, гетманы, вертухаи!
Только когда придет и вам помирать, бугаи,
Будете вы хрипеть, царапая край матраса,
Строчки из Александра, а не брехню Тараса.
-----------------------------------------
Есть и украинский ответ на его стихи:
НА "НА НЕЗАВИСИМОСТЬ УКРАИНЫ" ЙОСИФА БРОДСЬКОГО
Ну що ж, прощавайте, vasylи!
Нарешті ми розійшлися шляхами.
Вам, певно, назад в "імперію зла",
Нам, хохлам, знов на змагання з ляхами.
За вашими тезами вас треба любить.
Сімдесят років ви жили також як каторжани.
Ми не проти! Живіть хоч сімсот!
Та навіщо нам мучитись разом з вами?
Дуриною дивуєте світ,
Живете у злиднях, у темряві, як кроти,
Не знаєте меж Росії, але несамовито ревете,
Що ви народів поводирі, месії.
Спочатку зробили нас кріпаками,
Що таке раб пояснили вогнем.
А коли ми пручались і повставали,
То зрадниками нас нарікали і покірності вчили мечем.
І не тільки вогнем і мечем
Вчили вмирати голодною смертю, вандали,
На полі пшеничному з хлібом і калачем,
Щоб забули себе і що таке воля не знали.
Тож вам нема чого зобижатись на нас,
Адже вертаємо до рідної хати
Обдерті до нитки в одних личаках,
І раді! Тільки б у ваших обіймах повік не сконати.
Три сотні літ ви були наші поводирі,
Тож дякувати мусимо вам за науку,
Але ж скажіть: за яку?
Щоб правду повідати онуку.
Не гріх розповісти за Андрусівський мир,
Коли нас навпіл поділили.
Чи за Батурин, де дітей, матерів живими у хатах палили.
Чи як болота Неви гатили козацьким тілом,
Чи як наших гетьманів і кошових висилали в Сибір,
Царевим страхали "словом і ділом".
Вам немає чого зловтішатись, закопиливши губу,
Чиї кості на радощах першими смерть поглине.
Може наші і першими, але за нами
І ваша Росія в ту саму безодню полине.
А щодо тебе, нікчемний раб!
Ти був фальшивий дисидент забільшовиченої Росії,
Двоголового орла вірний слуга,
Погонич придуманого Месії.
Не варто гадати, чому ти проклинав Україну,
Народу російському ти не окраса.
Ти був нікчемний імперський шовініст,
Не вартий нігтя Тараса.
---------------------------------
Вот так и стравливают два братских народа.
